Маленькой іграшкой в людьській подобі,
Якою граєшся ти залюбки,
Я тою стала, що досі довподоби
Самій було ще гратися в ляльки...

Ти грався зі мною, наче з барбі
Ти почуття,ті щирі загубив.
а світ давно вже втратив тії барви,
Які, були коли мене любив


Та знай я вмію, ще кохати
Хоч іграшки не мають право на життя
Ніхто не відбрає право відчувати
І мати щирі та високі почуття

Ніхто не може відібрати
Те, що живе в тобі десь в глибині
і душу, що прагне так літати
На крилах щастя там в височині...

Потрібен час загоїть рани
Назад все повернути як було
Потрібен час, щоб зникли шрами
Щоб в рані тій не загнило

Потрібен час для того,щоб прощати
Щоб почуття Щиріші стали ніж тоді
Потрібен час,і будемо кохатись
Кохатись палко наче уві сні

Коли пройдуть оті тяжкі хвилини
а може дні, і навіть місяці
Кохати буду щиро, безупину
і посмішку побачиш на лиці.

А доти...я буду чекати
І жити, хоч і тяжко але всеж...
Бо вмію палко я кохати
кохати вічно і без меж

16.11.07р